Екстремізм — дотримання поглядів і стилю поведінки, які демонструють прихильність до жорстких, іноді неадекватних виявів своїх бажань і переконань у соціальній поведінці: у міжособистісному спілкуванні, у відносинах статей, ставленні до природи, політики тощо. Екстремізм завжди мотивований, притаманний тільки людям, концептуальний та ідеологічний.

Завданням виховання і соціалізації в такому разі повинне бути формування стійкості до впливу факторів, що провокують екстремізм. Розрізняють екстремізм особистості (держави, суспільства), спрямований на зовнішні об’єкти і на себе (саморуйнуюче поводження). Екстремістський тип особистості характеризується прагненням досягти мети найкоротшим шляхом, запереченням прав іншої особистості і її самоцінності, визнанням тези «ціль виправдовує засоби», егоїзмом, нечутливістю до чужого болю і страждань, ослабленням складових позитивної життєдіяльності та акцентом на статусно-престижні складові, психічними розладами і патологіями.

Соціальний екстремізм виявляється у маргінальному середовищі, живиться невизначеним положенням людини, її несталими поглядами, відсутністю самоповаги або ігноруванням її права, у спільнотах з низьким рівнем культури або з деформованою і нецілісною культурою, що проповідують ідеологію насильства і моральну нерозбірливість у засобах досягнення цілей.

Здійснення екстремістської, терористичної та іншої радикальної чи насильницької діяльності суперечить як положенням Конституції України, так і законодавству України загалом, у тому числі Закону «Про основи національної безпеки», який визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.