Роман Гумен – один із тих наших земляків, для якого слово «патріотизм» є внутрішнім стержнем особистості, який майже рік –з 31 березня минулого року по 18-е березня цього - служив у зоні АТО.

Він не знає, що газета «Маяк» напише про нього. Напевно, як і багато його товаришів, був би проти, адже не любить говорити про той період свого життя. Як не раз був за крок від смерті, як доводилося пити росу замість води, як троє діб лишався голодним… Все це розповіли його мама Світлана Григорівна і дружина Тетяна, які вистраждали цей рік і не можуть пригадувати його без сліз.

- Бувало, зателефоную йому, і чую постріли у слухавці. А Роман мене заспокоює, мовляв, не хвилюйся, мамо, це телефон тріщить, все нормально, - розповідає мати. - Весь цей рік я виплакала, бо кожної секунди думала: де він, чи у безпеці, чи не голодний…Як тільки отримаю «Маяк», передусім, шукаю «Патріотичну тему», про волонтерів, бувальщини Світлани Опришко, дописи читачів.

Тетяна теж не може без болю говорити про чоловіка.

- Рома з перших днів війни сказав, що піде боронити країну, -розповідає вона. – Його не можна було зупинити. Так само ,як і рвався служити в армії більше десяти років тому, і досяг свого. Був прикордонником, служив у Сумській спецкомендатурі. На Сході ж воював спочатку у Свердловську Луганської області, де їхня бригада потрапила в оточення сепаратистів, і тільки завдяки командиру всі лишилися живими. А потім служив у Трьохізбінці, на Бахмуцькій трасі, в Рай-Городці. Він зовсім мало розповідає про війну, але «крапля за краплею» дає розуміння, як тяжко там було хлопцям. Як тільки завдяки рідним і волонтерам вдалося вижити.

Переважна більшість жителів Сходу не сприймала українських солдат як визволителів, називаючи їх «бандерівцями» і «фашистами», навіть погрожували розправою. Звичайно, важко було в таких умовах. Але, на щастя, у багатьох змінилося ставлення до рідної країни, дехто навіть допомагав.

Всього лише двічі за рік Роман приходив у відпустку додому. Батьки, дружина і син не хотіли відпускати його назад. Стан здоров’я дозволяв йому лишитися тут. Але він уперто наполягав, заспокоював:

- Мене там чекають хлопці, і я не повинен їх підвести. Все буде добре, повернуся додому живим-здоровим.

І знову – місяці чекання.

Жінки пригадують, як всією ріднею, всією Карлівкою, де живуть, всією Гутянською громадою збирали Романа в армію. Бронежилет, одяг, взуття –все це лягло на їхні плечі.

- Ми вдячні усім, хто нас підтримував, особливо волонтерам Юрі Каменському і Ніні Чубовій, -розповідають Тетяна і Світлана Григорівна. - Саме вони разом з нами і зустрічали Романа у Харкові 18 березня, підтримували. Чекати довелося на станції 5 годин. Який він був щасливий, коли побачив нас усіх!

Рідним доводилося навіть «Новою Поштою», коли була така можливість, передавати хлопцям в АТО продукти, речі.

Розповідали, як якось напекли багато булок, каравай – як хлопці були раді гостинцям. Все поділили порівну. А хлопець із Західної України спочатку поцілував каравай, де мама Тетяни написала «Ми любимо вас!», а потім з добрими словами розділив між друзями.

- Там справді були «один за всіх і всі –за одного», - розповідає мама. – Незважаючи на різний вік, усі були як брати, ділилися і помагали. Навіть зараз постійно телефонують один одному, сумують. А якою радістю було, коли зустрічали земляків! Рома теж не раз бачився зі своїми. Часто спілкувався з фельдшером із Дмитрівки Володимиром Вакуленком. Там, далеко від дому, земляки були найріднішими людьми.

Багато чого розповіли мама і Тетяна про свого сина і чоловіка, не раз сльози з’являлися на їхніх очах. Пишається своїм татом і першокласник Артемка, який нарешті дочекався батька додому. А там, далеко від рідного краю, гріли Ромі душу обереги, виготовлені школярами і привезені волонтерами. І досі для нього як оберіг патріотичний сувенір звідти і лист тернопільського школяра ,який написав: «Любий солдате! Я – Андрій, другокласник з Тернополя. Пишу тобі листа і хочу побажати, щоб ти повертався живим до свого дому, до своєї родини…»

- Ми пишаємося своїм Ромою, який справжній захисник країни і родини, - говорять співрозмовниці. – Хочемо від душі привітати його та усіх прикордонників Богодухівщини з Днем прикордонника і побажати всіляких гараздів, здоров’я, злагоди і миру нам усім. Тільки зараз ми усі розуміємо значення цього слова і важливість патріотизму для спільної перемоги над агресором. Разом ми переможемо!